Проект Закону України "Про свободу слова і висловлення думки"

Законопроект
Пояснювальна записка

Цей Закон регулює відносини щодо гарантій свободи слова і захисту висловлення думки.

Стаття 1. Визначення термінів

  1. У цьому Законі наведені нижче  терміни  вживаються в такому значенні:

заява - інформація, яку заявник поширив публічно, або з якою ознайомив третю особу;

думка – погляд, оціночне судження, коментар, критика, оцінка дій, а також висловлювання, які можуть міститися у заяві, демонструють ставлення особи до явища, предмету, або особистості, і при цьому не містять тверджень про факти.

твердження про факти - інформація, що може бути підтверджена або спростована, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири);

предмет вираження думки - тема або явище, щодо якого відбувається дискусія або щодо якої виражаються думки;

заклик - заява, якою особа, що її зробила, бажає спровокувати або провокує до вчинення тих або інших дій;

дифамація - заява, що містить твердження про факти, які не відповідають дійсності, якщо такі твердження завдають шкоди особі та/або її репутації;

непристойність - заява, що не містить політичної, освітньої, культурної чи просвітницької цінності і грубо порушує загальноприйняті в суспільстві етичні норми;

суспільний інтерес - прагнення суспільства до отримання інформації про події, що мають відношення до здійснення самоврядування в демократичній державі і не є проявом зацікавленості певної особи;

публічні особи – фізичні особи, уповноважені на виконання функцій держави, визначені пунктом першим частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції»; особи, чиї рішення або думки значним чином впливають на суспільне життя; особи, до яких привернута суспільна увага у результаті їх певних дій у зв’язку із окремими питаннями;

приватні особи - фізичні або юридичні особи, які не є публічними особами або державними органами чи органами місцевого самоврядування;

обмеження, критично необхідне в демократичному суспільстві - обмеження, яке ґрунтується на законній меті, спрямоване на захист найбільш важливих цінностей, необхідних для існування демократичного суспільства, що може бути здійснено тільки в тому випадку, коли всі інші розумні й ефективні засоби досягнення законної мети вичерпані;

пропорційне обмеження - обмеження, що відповідає законній меті та критичній необхідності, яке є найбільш ефективним та найменш обмежувальним засобом досягнення такої мети. Застосування більш суворих заходів повинно відбуватися тільки тоді, коли інакше неможливо досягнути законної мети і задовольнити вимогу нагальної потреби;

державна таємниця - інформація, яка визнана державною таємницею на підставі Закону України «Про державну таємницю» та підлягає захисту з боку держави;

комерційна таємниця - інформація, яка визначена як комерційна таємниця у встановленому законом порядку;

особиста таємниця - інформація, що має особисту цінність і охороняється відповідно до закону, а також інформація або факти, які особа обґрунтовано розцінює як складові недоторканності приватного життя;

професійна таємниця – тайна сповіді, лікарська таємниця, адвокатська таємниця, інформація, довірена журналісту або правозахиснику у зв’язку з їх професійною діяльністю, а також інформація, що має професійну цінність, яка стала відомою особі за умови дотримання конфіденційності, у зв’язку з виконанням нею професійних обов’язків, розголошення якої може завдати шкоду професійній репутації особи. Інформація, що не містить персональних даних, державної або комерційної таємниці, а також інформація про державний орган, не є професійною таємницею.

абсолютний імунітет - повне і безумовне звільнення особи від відповідальності, встановленої законом;

кваліфікований імунітет - часткове або умовне звільнення особи від відповідальності, встановленої законом. Особа може бути позбавлена такого імунітету за вмотивованим рішенням суду;

засоби масової інформації - друковані та електронні засоби масової інформації, у тому числі Інтернет.

Інші визначення вживаються у значенні, встановленому у цивільному, господарському законодавстві та законодавстві України про інформацію.

 

Стаття 2. Свобода слова та право на вільне вираження своїх поглядів і переконань

  1. Держава визнає і захищає свободу слова та право особи на вільне вираження своїх поглядів і переконань як невід'ємне право людини і вищу цінність.
  2. Всі мають право на свободу слова та вільне вираження своїх поглядів і переконань, що означає:

1) абсолютну свободу висловлення думки;

2) свободу політичних висловлювань і дебатів;

3) право на отримання, створення, зберігання, обробку і розповсюдження будь-якої інформації, а також ідей;

4) неприпустимість цензури, редакційну незалежність і плюралізм у засобах масової інформації, право журналіста на нерозголошення джерела інформації, право редактора на прийняття рішень щодо поширення заяв, відомостей тощо на свій розсуд;

5) право викриття, у тому числі в результаті проведеного журналістського розслідування,  і право викривача на захист;

6) свободу висловлювати без будь-якого примусу свою думку з питань релігії, віри, моралі, етнічної, соціальної приналежності, походження, сім'ї, власності та соціального стану, а також з приводу фактів, які можуть послужити підставою для обмеження прав і свобод;

7) свободу слова у сферах освіти, творчості та мистецтва.

  1. Цей Закон не зменшує обсяг інших прав, свобод і гарантій, передбачених Конституцією України та законами України, а також інших загальновизнаних прав, свобод та гарантій, пов'язаних зі свободою вираження поглядів, які не вказані у цьому Законі, але за своєю природою є похідними від загальновизнаних прав і свобод.

 

Стаття 3. Право особи на вільне висловлювання своїх думок та поширення закликів

  1. Свобода висловлення думок захищається абсолютним імунітетом.
  2. Заклики захищаються кваліфікованим імунітетом. Поширення закликів тягне за собою відповідальність, передбачену законом, тільки в тому випадку, якщо особа здійснює умисні дії, що ведуть до створення прямої або істотної загрози здійснення протизаконних дій.

 

Стаття 4. Підстави обмеження права на свободу слова та висловлення думки

  1. Право на свободу слова та висловлювання думки може бути обмежено спеціальним законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання масовим заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
  2. Спеціальний закон, що встановлює обмеження, повинен бути:

1) спрямованим виключно на досягнення законної мети;

2) критично необхідним для існування демократичного суспільства;

3) недискримінаційним;

4) пропорційно обмежувальним.

  1. Обмеження, передбачені цією статтею, визнаються та захищаються законом тільки у тому випадку, якщо значення цінності, яка захищається за допомогою введення обмеження, перевищує негативні наслідки, які спричинить введення такого обмеження.

 

Стаття 5. Докази та доказування під час обмеження права на свободу слова та висловлювання думки  

  1. Будь-яке обмеження прав, встановлених та захищених цим Законом, повинно відбуватися на підставі достовірних доказів.
  2. Тягар доказування у разі появи ініціативи щодо обмеження права на свободу слова та висловлювання думки, вираження поглядів і переконань покладається на особу, яка запропонувала ввести такі обмеження. Будь-який сумнів, що не спростований у встановленому законом порядку, повинен вирішуватися проти обмеження свободи слова та думки, вираження поглядів і переконань.

 

Стаття 6. Регулювання змісту інформації

  1. Регулювання змісту інформації як форма обмеження права на свободу слова та висловлювання думки здійснюється цим та іншими законами України та є допустимим лише у випадках, коли воно стосується:

1) дифамації;

2) непристойності;

3) прямої образи;

4) підбурювання до вчинення злочину;

5) загрози;

6) державної, комерційної, особистої або професійної таємниці;

7) реклами;

8) свободи слова і висловлення думки військовослужбовців, посадових осіб державних органів/

  1. Регулювання змісту інформації може відбуватися тільки у формі неупередженого, недискримінаційного обмеження.
  2. Неупередженим є таке недискримінаційне обмеження щодо місця, часу та форми вираження, яке не впливає на зміст або виразний ефект інформації чи ідей або залишає ефективну можливість їх вираження альтернативними засобами.
  3. При здійсненні неупередженого регулювання не допускаються обмеження предмета вираження.

 

Стаття 7. Судовий захист права на свободу слова та висловлення думки

  1. Особа має право звернутися до суду з позовом про припинення або запобігання порушенню прав, гарантованих і захищених цим Законом, а також вимагати відновлення прав, порушених внаслідок незаконних дій та втручання (дифамації, розголошення конфіденційної інформації, професійної таємниці та її джерела тощо).
  2. Спростування недостовірної інформації відбувається відповідно до положень Цивільного кодексу України з урахуванням положень цього Закону.

 

Стаття 8. Дифамація по відношенню приватної особи

  1. Особа несе цивільно-правову відповідальність за дифамацію по відношенню до приватної особи у тому випадку, якщо у суді буде доведено, що заява відповідача містить відомості, які не відповідають дійсності, безпосередньо відносяться до позивача та завдають йому шкоди.

 

Стаття 9. Дифамація по відношенню до публічної особи

  1. Особа несе цивільно-правову відповідальність за дифамацію по відношенню до публічної особи в тому випадку, якщо у суді буде доведено, що заява відповідача містить відомості, які не відповідають дійсності, безпосередньо відносяться до позивача та завдають йому шкоди, та при цьому відповідач заздалегідь знав про хибність висловлених ним тверджень про факти або допустив очевидну і істотну недбалість, яка спричинила поширення відомостей, що не відповідають дійсності.

 

Стаття 10. Кваліфікований імунітет відносно дифамації

  1. Відповідач має право на кваліфікований імунітет відносно своєї заяви, що містить відомості, які не відповідають дійсності в значній мірі, у випадку якщо має місце хоча б одна із наступних ознак:

1) він вжив розумних заходів із перевірки відомостей, але не зумів уникнути помилкової заяви, а також вжив розумних заходів з відновленню репутації особи, постраждалої від дифамації;

2) він керувався законними суспільними інтересами, і значення цінностей, які він захищав, перевершує завдану шкоду;

3) заява була зроблена за згодою позивача;

4) заява є відповіддю на заяву позивача;

5) заява була неупередженим і точним висвітленням явища, що викликає суспільний інтерес.

 

Стаття 11. Судовий захист від дифамації

  1. Позов про дифамацію може бути поданий до суду не пізніше ніж через 100 днів після того, як позивач ознайомився або міг ознайомитися із заявою.
  2. Не підлягають захисту в судовому порядку у справах про дифамацію особисті немайнові права державного органу (у тому числі право на недоторканність репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію тощо).
  3. Відповідачем у судових справах про захист від дифамації може бути: а)  автор заяви; б)  власник засобу масової інформації, в якому було оприлюднено заяву; в) редактор засобу масової інформації, в якому було оприлюднено заяву; г) особа, яка технічно здійснила поширення заяви; д) інша особа, яка прямо і відкрито підтримують відповідну заяву.
  4. Під час розгляду справи про дифамацію суд вживає заходів щодо примирення сторін, зокрема може відкласти розгляд справи і встановити строк для примирення сторін, який не може перевищувати одного місяця.
  5. У разі подання позову про дифамацію, суд в рамках попереднього слухання за участю сторін проводить перевірку фактів, зазначених у частині другій статті 12. У разі підтвердження таких фактів, суд виносить рішення, яке не викликає наслідків, передбачених у статті 14 цього Закону.

 

Стаття 12. Звільнення від відповідальності за дифамацію.

  1. Особа не несе відповідальність за дифамацію, якщо вона не знала і не могла знати про те, що поширює дифамацію.
  2. Заява не тягне відповідальності за дифамацію, якщо вона зроблена:

1) у рамках виконання обов'язків депутата сільської, селищної, міської, районної у місті, районної або обласної ради;

2) в ході попереднього судового засідання або судового слухання; у присутності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; на засіданні Верховної Ради України, її комітетів або сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, якщо така заява зроблена в межах компетенції особи;

3) у відповідь на запит уповноваженого органу.

 

Стаття 13. Відшкодування збитків, завданих дифамацією

  1. Суд може зобов'язати відповідача у справі про дифамацію опублікувати повідомлення про рішення суду та виправити або спростувати поширені нею відомості в порядку, передбаченому законом.
  2. Забороняється примушувати відповідача принести вибачення позивачеві.
  3. Якщо дій, виконаних відповідачем щодо виправлення або спростування поширених ним відомостей у порядку, передбаченому законом, не буде достатнім для повного відшкодування понесених позивачем збитків, на відповідача може бути покладений обов'язок відшкодувати майнову та немайнову (моральну) шкоду.

 

Стаття 14. Наслідки подання необґрунтованого позову про дифамацію

  1. У разі подання необґрунтованого позову про дифамацію, який має на меті незаконне обмеження права на свободу слова і висловлювання думки, відповідач має право вимагати від позивача виплати грошової компенсації в розумних межах.

 

Стаття 15. Охорона конфіденційної інформації, професійної таємниці та її джерела

  1. Розкриття конфіденційної інформації допускається тільки за згодою власника такої інформації або за вмотивованим рішенням суду у випадках, коли це прямо передбачено законом.
  2. Суд має право винести рішення про розкриття тієї частини інформації, необхідність розкриття якої є доведеною.
  3. Розкрита конфіденційна інформація може бути використана виключно в цілях, заради яких вона була розкрита.
  4. Джерело професійної таємниці захищене абсолютним імунітетом, і ніхто немає права вимагати його розкриття. У ході судового процесу у справі про обмеження свободи слова та вираження поглядів на відповідача не може бути покладено обов'язок по розкриттю джерела такої таємниці.
  5. Відмова відповідача розкрити професійну таємницю або джерело інформації у справі про обмеження права на свободу слова та висловлювання  думки не може служити єдиною підставою для прийняття рішення не на користь відповідача.



Стаття 16. Відповідальність за розголошення таємниці

  1. Особа несе відповідальність за розголошення тільки тієї таємниці, яку вона зобов'язана зберігати за родом своєї діяльності або на підставі цивільно-правового договору, і лише у разі, коли таке розголошення створює явну, пряму й істотну загрозу цінностям, охоронюваним законом.
  2. Особа звільняється від відповідальності у тому випадку, якщо розголошення таємниці мало на меті захистити законні суспільні інтереси, а значення цінності, яка захищається, перевершує негативні наслідки розголошення такої таємниці. Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів встановлюються законами України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства" та іншими законами.
  3. Поширення інформації, розголошення якої необхідно для здійснення самоврядування в демократичній державі, не може бути обмежено правами відповідної особи на недоторканість приватного життя та охорони її особистої таємниці.
  4. Особа вправі вимагати відшкодування майнової та немайнової (моральної) шкоди, яка завдана посяганням на права, що охороняються частинами першою та другою цієї статті.

 

Стаття 17. Вирішення колізій

  1. У разі вирішення питання щодо обмеження прав, гарантованих і захищених цим Законом, будь-який сумнів, що не спростований посиланням на конкретну норму закону, тлумачиться на користь відмови від обмеження таких прав.
  2. При розгляді питання про те, чи застосовувати статус публічної особи або статус приватної особи, будь-який сумнів, який не може бути спростований посиланням на конкретну норму закону, тлумачиться на користь визнання статусу публічної особи.
  3. При розгляді питання про те, чи застосовувати до прагнення отримати інформацію про конкретну подію статус суспільного інтересу, або ж вважати таке прагнення проявом звичайної зацікавленості, будь-який сумнів, який не може бути спростований посиланням на конкретну норму закону, тлумачиться на користь визнання статусу явища, у зв’язку з яким виникло прагнення, як такого, що викликає суспільний інтерес.
  4. При розгляді питання про те, чи застосовувати до змісту інформації, яка міститься у заяві, статус думки або факту, будь-який сумнів, який не може бути спростований посиланням на конкретну норму закону, тлумачиться на користь надання такій інформації статусу думки.

 

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

  1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
  2.  До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
  3. Кабінету Міністрів України протягом двох місяців з дня набрання чинності цим Законом:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити перегляд та приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Коментувати
Переглянути всі коментарі до цього законопроекту (0)

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

 

до проекту Закону України «Про свободу слова і висловлення думки»

 

  1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Попри закріплення у ст. 34 Конституції України основоположного права на свободу слова, на сьогоднішній день в Україні відсутній окремий нормативний акт, який би чітко регламентував відносини у сфері свободи слова і висловлення думки. Деякі питання реалізації цього права закріплені у Цивільному кодексі України, Законах України «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства». Але відповідні норми мають галузеву належність та не утворюють єдину систему. Зважаючи на спорадичність таких норм та їх неузгодженість, Україна неодноразова програвала міжнародні позови про порушення свободи слова.

Зокрема, практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) свідчить, що українські суди приймають рішення, які всупереч статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод обмежують право на свободу слова. Зокрема, узагальнюючи найбільш показові справі «Українська Медіа Група проти України», «Редакція «Праве діло» та Штекель проти України», а також «Ляшко проти України» можна зробити висновок про такі основні проблеми: український суд вийшов за рамки обмежень, які можна встановлювати для заяв, що становлять публічний інтерес, суд помилково визнав заяву твердженням про факти, хоча це було оціночне твердження, суд примушував відповідача принести вибачення, хоча це не передбачено українським законодавством, суд невірно встановив те, чи є особа публічною тощо.

Юридичним механізмом вирішення вказаної проблематики має стати закріплення в окремому нормативному акті базових положень, які чітко регламентують питання свободи слова і висловлення думки, визначають межі та випадки і порядок обмеження права на свободу слова, закріплюють порядок захисту прав та інтересів відповідних осіб тощо.

 

  1. Мета та завдання прийняття акта

Представлений законопроект розроблено з урахуванням судової практики ЄСПЛ та з метою регламентування відносин, які виникають у зв’язку з реалізацію громадянами України свого права на свободу слова і висловлення думок, унормування судової практики у відповідній категорії справ, встановлення випадків та умов обмеження такого права та регулювання змісту інформації, яка поширюється при реалізації особою права на свободу слова.

 

  1. Загальна характеристика і основні положення проекту нормативно-правового акта

Законопроект передбачає вирішення низки існуючих проблем, пов’язаних з відсутністю правового регулювання у сфері свободи слова.

Проектом пропонується запровадити розширену понятійну систему, яка дозволить чітко визначити публічні та непублічні суб’єкти висловлювань, дифамацію, заяву, думку, заклик, обмеження та імунітети тощо.

Проект також містить принципи, пов’язані зі свободою слова і висловлення думки, конкретизацію випадків розповсюдження повного та кваліфікованого імунітету на певні заяви. Впроваджуються тягар та стандарт доказування у справах про дифамацію та у справах про обмеження свободи слова.

Крім того, проектом вирішені ключові питання відповідальності особи за дифамацію по відношенню до приватної та по відношенню до публічної особи, випадки часткового звільнення від відповідальності за дифамацію, порядок відшкодування збитків, спричинених заявами, що визнаються дифамацією, а також можливість позову у випадку необґрунтованого позову про дифамацію.  

 

  1. Нормативно-правова база у даній сфері правового регулювання

Основними нормативно-правовими актами у даній сфері правового регулювання є Цивільний кодекс України, Закони України «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства».

 

  1. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація законопроекту не потребує додаткових витрат з Державного та місцевих бюджетів.

 

  1. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття акта

Прийняття законопроекту забезпечить врегулювання актуальних питань відносин у сфері свободи слова, покращить якість судових рішень, які приймаються по такій категорії справ, унеможливить обмеження свободи слова та висловлення думки.

Народні депутати України